Повертайся живим
Зустріч з воїнами АТО в Криківській ЗОШ
Ведучий 1. Вітаємо вас на нашому заході, присвяченому Дню Героїв України! День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передовсім, лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, січових стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН, яке відзначається 23 травня.Ведучий 2. А зараз найбільші наші герої – це воїни АТО, які воюють, воювали і полягли на сході України, захищаючи нашу землю.
Ведучий 1. На сьогоднішній зустрічі присутні наші герої:
Ведучий 1. 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90-ті,Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще три роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Раніше ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.
Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, які зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України.
З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух. Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об‘єднався нині проти російського агресора. Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, справжні воїни.
1 Ведуча: Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це бійці, що зі зброєю в руках боронять крихкий східний кордон України; лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу; волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
(Перегляд відеофільму. «Дай Боже нашим солдатам»)
1 Ведуча: Шановні друзі, сьогодні у цьому залі присутні учасники АТО, наші односельці, батьки учнів, що навчаються поруч з вами. Це:
Дорогі гості, захисники й герої нашої країни! Ми раді Вас вітати у стінах рідної школи. Нам дуже приємно, що Ви з мужністю, наполегливістю й вірою в краще майбутнє, стали на захист нашої Батьківщини.
І знов Майдан в Луганську і Донецьку,
Ні, не Майдан — справжнісінька війна!
Знов суть свою ворожу і поганську
Показує москаль, мов сатана.
За Сотнею ще рани кровоточать,
А тут нових оплакуєм синів.
Скажи, москалю, що від нас ти хочеш,
Невже нових жертв сильно захотів?
Цвітуть тюльпани чорні в Україні,
Зривають їх дружини й матері.
«...Присвоїти посмертно...» В домовині
Лежить проміння згасло зорі...
А блокпости обстрілюють чужинці,
Чиєсь дитя стає мішенню знов...
Іде війна!.. Іде війна, вкраїнці!..
Іде війна за смерть — не за любов!
Знов опустились прапори в скорботі,
Усе село прощається з хлоп’ям...
І кожен воїн в 45-й роті
Дав повну волю тим скупим сльозам...
Ще вчора він діливсь бронежилетом,
Хоч на російській розмовляв пацан...
«Женюсь... женюсь, Серега, этим летом,
Пусть только разобьем бандитский клан...»
…Він повінчався з українським краєм,
З калиною у білому вбранні,
Яка червоні слізоньки втирає
І про любов йому шепоче в сні...
І Ведучий:
Прорізавсь голос чийсь сердитий,
В тумані тишу роздира:
То знов привезли дітей убитих
Зі сходу — з міста і з села.
Тож будуть сльози і ридання
Коханих, бідних матерів,
Бо знову свіже поховання
Їх любих, рідних їх синів
ІІ Ведучий:
Чи довго будемо страждати
Та проливатимемо кров,
За рідну землю воювати,
Бо ворог лізе знов і знов?
В нас військо бідне, майже голе,
Бронежилетів, касок в них нема.
Та битись з ворогом готові —
Болить за Україну в них душа.
Читець
Мені не сумно, не тримаю я образу.
Так, розумію, що я знов солдат.
Можливо, снайпер вб”є мене одразу,
а чи накриє в чистім полі “Град”…
Чи я прийду, чи принесуть додому,
Чи я побачу рідний степ і край…
Я не бажав би це почути вже нікому:
“Будь ласка, тату, тільки не вмирай!”
Бо є найбільший біль в моєму світі
У тім, що цвіт злітає й в очі б’є…
Хотів би вишиванку я одіти
І хай вона на мені вже гниє…
Щоб ворогам її не віддавати
І навіть другу, хоч його колись так звав.
Я б не хотів, щоб він на моїм святі
Зі мною “Ще не вмерла…” заспівав.
Бо це для мене зовсім неважливо:
Як я прийду і що я скажу вам.
Я лиш хотів, щоб були всі, за кого
Можливо я життя своє віддам.
Щоб ви не були патріоти поодинці
І щоб ви були в купі, як одне.
І не встидались, що ви УКРАЇНЦІ,
І не чекали, що біда мине.
ЩОБ ВИ, НАРЕШТІ, ЗНОВУ ОБ’ЄДНАЛИСЬ,
І були сильні, наче моноліт.
І щоби більше вже ніколи не згинались
Під москаля по триста довгих літ!
Ведучий 1. За даними ООН, в результаті бойових дій в Україні загинуло майже 7000 осіб і отримали поранення більше 17 тисяч.
Учень 1.
На лінії фронту
також посміхаються діти,
Ганяють м’яча,
хоч не всі добіжать до мети.
І їхнє дитинство,
осколками мін обігріте,
Пір’їнкою ангела
в сонячну вічність летить.
На лінії фронту
скалічені бродять собаки.
Потомлені вити —
знеможено в ніч скавучать.
Тут сіють не жито:
пекучо-карміннії маки!
В них душі шукають
до спокою неба ключа.
На лінії фронту
ще вірять у диво і Бога.
Тут ангели й смерть
розігрались з людьми у квача.
Дитинство сміється.
Собаки кричать до знемоги.
Що буде за мить —
це лиш Богу відомо в цей час.
Ведучий 1.
Учень
Пливуть гроби по морю, як човни –
По морю рук,по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
На хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
А потім б’є у скроні голос крові
За ти хто тихо жив, а відійшов
У дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни,гойдає кожну лодь
Людська долоня,тепла і тремтяча,
Човнами править втішений Господь,
А серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче,і пече
Їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Донбас і Львів – плече в плече
І разом з ними плаче Україна.
Нехай же вам, герої,віддає
Святий Петро ключі від того раю,
Де убієнний ангелом стає,
Бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
Із поля бою – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть….
Героям слава – вписано у серці.
Учень 4.
Не відболить війна для тих, кого нема,
Котрі сидять по ліву руку Бога,
І просять в нього, щоб прийшла весна
І проросла священна перемога
Із крові їх. Війна не одпече:
Осколки міцно врізались у тіло.
І побратим, підставивши плече,
Не витягнув… А поле болем біле…
Не відростуть обрубки рук і ніг,
Їх не замінять дорогі протези —
Хто півжиття згубив на цій війні,
Не слухає новин брехливі тези…
І не замінять матері синів
Меморіали, тесані з каміння.
Вони холодні, як прожиті дні
В самотності. Обрубане коріння
Малих дітей. За що держатись їм?
За Батьківщину? А вона їх знає?
Байдужість влади згірше всіх боїв,
Та це до часу – все в житті минає.
Ведучий 2.
Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на Сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що недаремно син життя своє віддав.
3. Воїнам АТО
Воїни АТО, ви славетні люди!
Я постійно вам дякувати буду,
За те, що ви не пожаліли
Своїх сердець і свого тіла,
Заради захисту дитини –
Мене – і неньки України.
Солдати, воїни безсмертні,
За вас ми молимося в церкві
І ставимо свічки во благо
І вас, і нашої держави.
Вогонь цей горітиме вічний
У наших серденьках довічно!
5. Янголам АТО
Над полем бою голуби летять –
Заручники ворожої атаки.
На чорнім полі хлопчики лежать –
Волошки-очі і криваві маки.
Безвусі, юні, скільки років вам?
Так рано записалися в солдати,
Без роздумів простилися з життям,
Стискаючи в долонях автомати.
Ви мало що побачили в житті,
Але єдине встигли зрозуміти:
Щоб мирно спали українські діти,
Життя не шкода. Воїни святі!
Не голуби – то душі в небесах.
Молитва лине до самого Бога.
Прямісінька до раю вам дорога,
Де вічне світло, неземна краса…
6. Ми пам’ятатимемо вас, солдати
Ми пам’ятатимемо вас, солдати,
Ви мужньо захищали Батьківщину
І поривалися життя віддати
За рідну нашу неньку-Україну.
За кожного із вас болить душа
І серце стукотить від хвилювання.
Спасибі, що даєте відкоша
Злочинницьким військовим формуванням.
Якби не ви, хтозна, що би було,
Чи ми би залишились в Україні?
Не переможе нас російське зло,
Ми, українці, вільні та єдині!
«Повертайся, солдате!»
Проводжаючи на війну
Ти пробач мені, хлопче, що з Богом тебе відпускаю,
Не охоплюю з криком халяви солдатських чобіт,
Не реву, як поранений звір, – до грудей притискаю,
«Отче наш» проказавши під стогін далеких трембіт.
Ти пробач мені, хлопчику! Йдеш ти, а я залишаюсь
В божевільній судомі буття від новин до новин.
Я за тебе молюсь! Я тобою на світі тримаюсь!
А ти вижити мусиш, в кривавий потрапивши млин.
Бережи себе, рідний, заради майбутнього сина!
Він іще не родився, та мусить з’явитись колись.
Повертайся живий! Так чекає на тебе родина!
Досить плакати, нене! Ти вір – і за сина молись!
Ти пробач нам, солдате, за теплі і чисті постелі,
За вечерю смачну, в порцелянових чашечках чай...
В нас немає війни, не зруйновані «градом» оселі,
Тільки ясно горить перед образом Божим свіча.
Вірш воїнам АТО
Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають найцінніше – життя –
України найкращі сини!
МЕТА: розширити знання учнів про рідне село, життя його мешканців;
розвивати уміння бачити й цінувати красу, зміцнювати почуття
національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного народу
виховувати любов до рідної землі, свого села,прагнення своєю
працею примножувати здобутки українського народу.
ОБЛАДНАННЯ: малюнки учнів на тему «Моя маленька Батьківщина», фотографії, «Історія села Криків», виставка декоративно – прикладного мистецтва (вишивка, в'язані вироби, вироби з дерева та ін.)
Епіграф:
Маленька крапелька – величної держави,
Моє – село, багато є таких
Зазнало лиха, будувань і слави.
Воно живе і вічно буде жить!
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вступне слово
Вчитель історії: Села, як і люди мають свої біографії. У кожного села , вона своя – неповторна. Сьогодні ми поговоримо про наше село, про людей, які в ньому народилися, жили і живуть.
Отже, тема нашого виховного заходу «Моє село – частина України»
Учень
Моє село. Яке ж воно красиве!
Воно одне таке на цілий світ!
Пшеничним колоском буяють рідні ниви,
Чарує веснами садів вишневий цвіт.
Учениця
Річка хвилює пісню колисанки,
Шепочуть віттям осокори й ясени.
Моє село, його пісні й світанки
Візьму з собою в пам’ять назавжди.
• Що означає любити Батьківщину?
(відповіді учнів)
Наше село Криків для наша маленька Батьківщина. Воно дуже красиве. З усіх боків село оточують чудові краєвиди.
Село розташоване на лівому березі р. Збруч. Навколо села розкинулись широкі поля і луки.
Учень
Багато гарних сіл на світі
Але миліш мені за все
Моє село, що зветься Криків
Таке прекраснее й гомінке.
Учениця
Село… Село… Для мене миле слово
Якоїсь сповнене незнаної краси,
І чуєш, ніби тиха колискова
Бринять краплиночки сріблястої роси.
Учень.
Моє село – земля мого коріння,
З тобою ми зріднились недарма.
Порогу отчого благословення
Ріднішого й дорожчого нема!
Історична довідка
Історія села Криків сягає сивої давнини. Коли воно виникло, чому так зветься, точних відомостей немає.
Село знаходиться в одному з мальовничих куточків давньоруської землі, яка в історичній літературі дістала назву Поділля.
Відомо, що село Криків в давнину звалося Бабчинці. Перші документальні дані, що дійшли до нас, які підтверджують існування села в той час є подимний реєстр за 1493 р.
Отже, за всіма відомостями сьогодні нашому селу є більш як 523 роки, половина тисячоліття. Всі ці роки тут жили і трудилися працьовиті люди.
Великі спустошення селу принесла Перша світова війна. Лінія фронту стояла по річці Збруч. Село було спалено, жителі евакуювались в сусідні села. По закінченню воєнних дій криківчани повернулися в рідне село і деякий час жили в землянках, поки відбудовували нові помешкання.
В 1930 р. в Крикові організували колгосп. Розпочався важкий період колективізації. Першим головою колгоспу став Шамонін, двадцятип'ятитисячник. Багато селян проти своєї волі змушені були вступати разом зі своїм реманентом до колгоспу. Тих, хто не хотів цього робити називали «куркулями», їхнє майно конфісковували, а самих висиляли в Казахстан, на Далекий Схід.
Пам'ятають старожили нашого села важкі 1932 – 1933рр., коли вирував голод.
Страшним плугом по живому тілі нашого села пройшли 1937 – 1938 рр. сталінських репресій. Тоді із Крикова за неповними даними було репресовано 14 чоловік, які вже більше не повернулися в село. Серед них: Колодій Пилип, Фолюшевський Станіслав. Мареневський Роман, Уграк Феодосій.
Сонячного недільного ранку 22 червня 1941 року, коли ніщо не віщувало біди, коли для багатьох випускників відкрилася дорога в світле майбутнє в житті нашої Вітчизни і жителів села з'явилася темна смуга – війна з фашистською Німеччиною.
Великою втратою для села була загибель 54 наших односельчан, які залишилися вічно лежати на фронтах війни.
Пісня «Журавка»
Ведуча 1. Після звільнення нашого села від фашистів усі сили трудівників села були спрямовані на на відбудову і подальший розвиток народного господарства. Невпізнаним стало село. В кожному будинку – електрика, телевізор, швейна машина і т.д. Разом з ростом населення настали мирні щасливі роки та ненадовго.
Ведуча 2. Далека Афганська війна не залишила байдужими жителів села Крикова, а особливо родини Топольніцьких, Коруни - сини яких виконували обов'язок в чужій негостинній країні. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок, вони вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно ці події, деякий час, не називали війною, а вього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала 10 довгих років і вимагала великих жертв.
Ведуча 1. Летіли на Україну чорні тюльпани, несучи на бортах тисячі наших хлопців, які загинули в боях, які померли від ран і контузій, травм і хвороб. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.
(фонограмма пісні «Чорний тюльпан»)
(До слова запрошується ветеран Афганської війни Топольніцький Анатолій Броніславович).
1986 рік приніс нове лихоліття – Чорнобиль. І знову криківчани, а це Голик Станіслав Іванович та Осідак Михайло Сергійович не залишилися осторонь. Вони ризикуючи власним життям стали ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Серед наших учнів є внучка Михайла Сергійовича Осідак Вікторія учениця 4 го класу, яка дуже гордиться своїм дідусем.
(До слова запрошуються ліквідатори наслідків Чорнобильської катастрофи Осідак М.С. та Голик С. І.)
Нове ХХІ століття жителі нашого села зустріли з великими надіями на краще життя. Криківчани славилися добрими, працьовитими людьми, а гортаючи сторінки історії села ще й відчайдушними воїнами – захисниками.
Достойними нащадками своїх предків є сьогоднішня молодь села, яка вже має право називатися захисниками Вітчизни, тому що брала активну участь у Революції гідності та допомагає і підтримує українську армію у боротьбі з російськими загарбниками на сході.
Гідними захисниками цілісності України є жителі нашого села Козленко Олександр Ігорович, Коруна Євген Васильович, Пугач Володимир Володимирович.
Дякуємо за подвиг і вірність Україні батькам наших учнів, котрі були і є учасниками АТО.
Учень .
Така солодка наша земля,
Що всім охота нею поласувати…
Та наш народ у землю затоптати…
Та стали в ряд всі дочки і сини
Сказали – ні, ми на своїй землі.
А та, що Богом дарована,
Благословенна на добро,
На щастя і достаток –
Нікому ми не віддамо.
Пісня «Де на світі є така земля» І. Федишин.
Ведуча 1.
Ми живемо в нелегкий час. Але сподіваємося, що ситуація стабілізується і наше село як і вся наша Україна в недалекому майбутньому буде процвітати.
Учениця
Моє село, моя краса
Ти все в хлібах, у маках і волошках
Нехай в полях виблискує роса
Така краса лиш для людей хороших.
Учень
Іду в полях, лечу як птах
Село моє дало дорогу в вирій.
І котить вітер хвилю по хлібах
І я життю радію, бо я щасливий.
Учень
Іду в полях, лечу як птах
Бо ти дало мені дорогу в вирій.
І тонеш ти в городах і хлібах,
Я тут родився і тому щасливий.
Підсумок заняття.
Слово вчителя.
Ми – український народ, який складається з жителів багатьох сіл і містечок з родин малих і великих, дружніх і працьовитих. Шануйте свій народ, свій край, своє село – бо ми частинка України.
Пливуть літа, мов птиці в небі синім
Давно дитинство сонечком зайшло
Моє село, село на Україні
Казковим, буйним цвітом розцвіло.
Комментариев нет:
Отправить комментарий